Зів'ялі квіти викидають. Автор Ірен Роздобудько

Зів'ялі квіти викидають

Але що робити, коли квіти — це людські долі?

У притулку для самотніх акторів — тиша, що пахне ліками, неспішними прогулянками серед осінніх дерев і спогадами.

Тут мешкають дві колишні зірки радянського кіно. Їхні історії переплітаються, як сухі стебла зів’ялої трави. Колись вони були запеклими ворогами, що змагалися за любов одного чоловіка, славу та примарне щастя.

Тепер, коли час стер грим і гордість, вони мовчки сидять поряд… і раптом розуміють: можливо, не ворогами їм суджено бути — а сестрами по долі?

Серед них — молода жінка, доглядальниця, що прийшла сюди з власним болем, який старанно ховає за турботою про інших. Слухаючи сповіді стареньких актрис, які вчилися любові через втрати, вона поступово відкриває для себе найпростішу й найважливішу істину.

Істина про те, що життя прекрасне не тоді, коли воно ідеальне, а тоді, коли ти не боїшся прожити його до кінця — зі сміхом, слізьми і без жалю.