Гніздо. Автор Рошін О’Доннелл

Найтихіший голос у кімнаті може бути найпотужнішим.

Шейла Армстронґ, авторка Falling Animals

Кожному, кого замкнено в місці, що не відчувається, як дім.

Схопивши трохи одягу й заштовхнувши до машини двох маленьких доньок, Кіра Фей вирішує, що настав час покласти всьому край. Вона не знає, що робити й куди втікати, але якщо залишиться, пекло продовжиться...

З боку її життя завжди здавалося казкою: добрий і уважний чоловік із взірцевої ірландської родини, галасливі дітки, дім. Ніхто не знав, що насправді Раян контролює кожен її крок, впадає в нестримну агресію, унеможливлює спілкування з друзями й забороняє працювати.

Наважившись на втечу, Кіра зазнає труднощів: відсутність житла, коштів та опор — і починає сумніватися у своєму рішенні. Однак найголовнішою цінністю для неї є спокій доньок. 

Тим часом Раян намагається зробити все, щоб повернути дружину додому…

Чому варто прочитати книжку «Гніздо»?

• Зворушлива й життєствердна історія жінки, що намагається залишити аб’юзивний шлюб у минулому й розпочати життя спочатку.
• Нищівне й напружене зображення газлайтингу й емоційного насилля, що перетворюється на проникливу історію спокути, сім’ї і пошуку нового місця для родинного гнізда.
• Актуальна книжка від висхідної зірки ірландської літератури, що сподобається прихильникам творчості Коллін Гувер, Фредріка Бакмана й Енн Тайлер.
• Дебютний роман, що вражає глибоким психологізмом й драматичним образом матері, яка здатна на все заради дітей.

Про авторку:

Рошін О'Доннелл (Roisín O'Donnell) — ірландська письменниця. Авторка збірки оповідань Wild Quiet, що ввійшла до довгого списку премії Edge Hill Short Story Prize. Її коротка проза публікувалася в The Stinging Fly, The Tangerine, Irish Times і багатьох інших видання, а також у великих антологіях, зокрема в The Long Gaze Back.

У 2025 році світ побачив її дебютний роман «Гніздо». Зараз Рошін живе неподалік Дубліна разом з двома дітьми.

Цитати:

«Вони люблять його. Він — хороший батько. Хіба ні?»

Зачиняє двері кухні, щоб не чути радісних вересків, ставить кип’ятитися чайник, дістає пачку макаронів пенне, відкриває банку томатного соусу — і скоро на плиті закипає паста. А потім, не замислюючись ані на мить, вона вже у ванній у гумових рукавицях, озброєна пляшкою засобу для миття і пачкою серветок із мікрофібри.

Ця звичка з’явилася, коли вона була вагітною Софією. Раніше вона називала це «гніздуванням». Так роблять жінки, коли відчувають, що їхня дитинка скоро народиться на світ. Шпаклювання, чищення пилососом, божевільна ідея пофарбувати задню стіну у дворі в бірюзово-блакитний. Ось тільки вона відчувала наближення не народження, а загрози. Прибирання, фарбування, ладнання кожного сантиметра того будинку відчувалося єдиним безпечним процесом.

— Ворони люблять селитися на розвилках широкого гілля дуба або ж у скелях, — розповідав Еойн. — Але якщо немає ні того, ні того, згодиться й будинок. Будинок теж може бути скелястою ущелиною.

Еойн сказав ще дещо. Коли вона спитала, скільки зазвичай пташенята залишаються у гнізді, він нахмурився і промовив:

— Не так довго, як люди це собі уявляють. Подумайте лишень. Якщо ви — пташка, то гніздо — найнебезпечніше для вас місце. Бо ж хижаки знають, де вас знайти.

Вона обіймає донечку, цілує її в маківку. Напевно, в таких ситуаціях із любов’ю щось відбувається. Вона думає, що любов, немов загартований полум’ям пісок, стає міцнішою та яскравішою.