Твоє, моє і наше Різдво. Автор Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко,

Що для вас Різдво?

Це бабусині пиріжки, що своїми пахощами перебивають звуки повітряної тривоги. І ліхтарик, що світить у темряві крізь кілька поколінь. Це золотава коробка зі здійсненим бажанням і просто чай у термосі, дбайливо приготований мамою. Це кіт, що сопе біля ніг, і курочки, які виходять із хліва — на волю, до світла. Це легенда про меч Єдності і видиво зі спаленням дідуха, незручна шапка з кроля і дідовий шашлик. А ще — тиха-тиха молитва Бога.

Перед вами дрібка історій, що попри тривоги і втрати, мовчання і невисловлені образи, відстані й різниці у стравах на столі, об'єднують нас у велику родину. Це оповідки про світло, яке ми несемо в собі, дитинство і дім, до якого завжди хочеться повертатися.

Можливо, серед цих сторінок захована і ваша відповідь на запитання: «Що для мене Різдво?». Тож нехай вона буде поруч — як яскравий відблиск Різдвяної зірки, що світить навіть у найтемніші дні.

Чому варто прочитати книжку «Твоє, моє і наше Різдво»?

• Це оповідання від сучасних українських авторів і авторок, що повертають до справжнього — тепла, затишку, родинної пам’яті і дрібничок, що творять свято навіть у найскладніші часи.
• Майстерне поєднання фантазії з побутом, легенд із буденністю, що створює образ Різдва, яке кожен може впізнати або ж переосмислити.
• Кожна історія — це шматочок великої мозаїки любові, пам’яті, втрати і надії.

Авторки і автори

Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова

Цитати:

— Та шо то ти за стіл такий накрила? Ні тобі кубаси, ні сала, ні хліба нормального, — бурмотіла Марійка. — Як то-то їсти зелене? З чим?

— Марійко, та то ж паштет з авокадо. Я тобі влітку в маленькій білій торбині передавала таке. Чи пам’ятаєш?

— А, то-то пам’ятаю. Воно таке м’яке було, нездале, я все свиням віддала, — пакуючи червону рибу з морквою, доповідала Марійка.

— Та хоч почистила? — зніяковіла Люба.

— Ей... та де там. Порізала й кинула з ябками, ще би-м я чистила то-то.

(із оповідання Юлії Мак)

 

Дні контрольованого хаосу. Дні нескінченних приготувань. Дні зі щоками, припудреними борошном. Дні з руками, зануреними в мильну воду. Дні із шістнадцяти годин на добу замість звичних двадцяти чотирьох. Зараз, із відстані років і з вдалими пробілами в пам’яті, я майже ностальгічно згадую весь той упорядковано-метушливий броунівський рух, який передував різдвяним святам.

(із оповідання Софії Мокій)

 

Хоч би як я товкла пшеницю й хоч би скільки халви додавала, у мене ніколи не вийде така кутя, як у бабці Гані. Хоч би як ретельно терла мак, хоч би який мед вибрала, та смак моєї куті ніколи не буде таким, як у бабусі Юлі. Бабусина кутя — це щось особливе, неповторне, унікальне. Для мене це тепер лиш спогади. Такої куті більше не буде. Такого Різдва більше не буде. Та поки в моєї донечки є бабуся, я хочу, щоб вона запам’ятала смак її куті. Бо інакше це злочин проти дитинства. І я їстиму мамину, поки є мама.

(із оповідання Юлії Лаби)

 

Різдво приходить м’яким світлом із твого дитинства. Можливо, воно не має для тебе дванадцяти страв, старих родинних традицій, рушників і прикрас від жінки до жінки. Про те має любов і тиху радість, і хліб — за всіх померлих. 

І ось уже ти несеш їх далі. Намагаєшся не розгубити.

(із оповідання Анни Грувер)

 

У моєму вертепі був би військовий, солдат. Так уже було, так малювали різдвяні листівки часів УПА. Різдво повторюється тисячі років, але в різних умовах, у різних часах. А зараз — час війни. Святе сімейство без захисту.

(із оповідання Христини Шалак)