Сестрині дзвони. Автор Ларс Міттінґ

Одвічно, скільки існує церква, над Бутанґеном чути подзвін Сестриних дзвонів. Відлиті в пам’ять про зрослих сестер Гекне, вони дзвонять лише тоді, коли насувається біда...

Оточене лісом і забуте Богом норвезьке село Бутанґен відчуває повів поступу, геть для нього чужинського. Голод, злидні й темрява, міфи й забобони, глибоко закорінені і тісно переплетені з християнською вірою, — це те, чим споконвіку живуть бутанґенці. Над цими мирськими гризотами на тлі приголомшливої природи здіймається велична дерев’яна ставкірка. Поміж долинами лунає потужний срібний подзвін Сестриних дзвонів, вилитих на пам’ять про місцевих легендарних ткаль із хутора Гекне, зрослих сестер Гальфрід і Ґюнгільд.

Густо виткана багата розповідь пов’язує між собою покоління родини Гекне, історії непотамованих пристрастей, спроби вберегти найцінніше, а також те, що судилося та чого не уникнути в непевні часи змін і втрат.

Чому варто прочитати книжку «Сестрині дзвони»?

• Перша частина містичної трилогії від популярного норвезького автора, відомого своїми світовими бестселерами.
• Приголомшлива історія молодої жінки, чия доля тісно пов’язана із загадковими церковними дзвонами.
• Історичний роман із прекрасною атмосферою пасторального села, в якому поєднуються норвезький фольклор і модернізм.
• Книжка, сповнена боротьби магії, забобонів, прогресу й релігії.
• Вам сподобається ця історія, якщо ви прихильник творчості Раґнара Йонассона, Катрін Якобсдоттір, Стіга Ларрсона, Ларса Кеплера та Ю Несбьо.

Про автора:

Ларс Міттінґ (Lars Mytting) — норвезький автор бестселерів, що дебютував у 2006 році з романом Hestekrefter. Крім художньої літератури, Міттінґ також є автором нонфікшну Hel ved, за який він здобув премії Norwegian Booksellers' Prize та The Dobloug Prize. Він також є автором історичних романів Søsterklokkene та Hekneveven.

Його книжки перекладені 19 мовами й продаються мільйонними накладами. 

Цитати:

Одвіку Сестрині дзвони лунали над селом. Вони дзвонили для живих, помираючих і покійників, дзвонили до шлюбу й до різдвяної меси, хрестин, першого причастя, а іноді попереджали про пожежу, повінь чи зсуви ґрунту. У селі нечасто осідали нові мешканці й нечасто його покидали, а ті, хто покинув, уже ніколи не поверталися. У дитинстві багато хто думав, що всі церковні дзвони звучать однаково — як Сестрині. Так люди, котрі все життя мають перед очима величний пейзаж, не завважують у ньому нічого надзвичайного.

Доведеться терпіти холоднечу. І холод, і спогад про втрачену надію, яка ось-ось постане перед очима. Доведеться і це витерпіти, як і решту життя. Будь ласкава, мирися з долею. Інакше вже не буде. Ось вона сиділа найхолоднішого дня в році в найхолоднішій оселі Бога. Їй хотілося теплішого одягу, їй бажалося коханого, та навряд чи він їй дістанеться. Вона жадала літа. Літо, урешті-решт, таки настане, хоча б ця мрія здійсниться, на відміну від теплої одежини й коханого. Літо замінить і те, й інше. Сонячне тепло, шерех у кронах осик. Вимитися до скрипу шкіри й блукати босоніж, куди очі дивляться.

Людей, які місцевим не подобалися, називали ворожистими; майже все було доладним або недоладним, а любчик не завжди був протилежністю нелюбу. Щойно з’ясуєш одне значення, стикнешся з іншим. Місцеві селяни ніколи не дадуть однозначної відповіді, так чи ні; якщо вагаються, прикидаються тугодумами, та коли справа вирішується, працюють швидко й злагоджено.