Жизнєнні історії (мініатюра). Автор Софія Мокій

У славну епоху злиплих макаронів дев’яностих і цукерок замість зарплати я жила неголодним дитинством, наповненим її історіями. Звісно, мені малій найцікавіше було слухати про бабусині дитячі роки. І в ті миті за гофрованим часом обличчям можна було роздивитися дівча, яке називали просто Нілкою.

— Шо, може, хочеш жизнєнну історію? — бабуся Ніла, яка лікує головний біль маленькою чарочкою коньяку, а застуду настоянкою прополісу, розпочинала розмову про своє життя. 

Як шістнадцятирічною грузила німецькі бомби на аеродромі біля села, а після війни в саморобній куртці з німецького прапора вступила в технікум і стала найкращою студенткою. Як примерзла спиною до стіни обледенілого гуртожитку, крала дрова з військової частини, зупиняла поїзд пляшкою самогону і вчилася виживати у бідності. І як її життя змінила перша любов. Любов у листах.

Це історія всього покоління «воєнної молоді», яке зустрічає нас на ґанках стареньких хат і обіймає втомленими, старечими руками. Встигнути б почути всі їхні жизнєнні історії…

Чому варто прочитати книжку «Жизнєнні історії. Про буденне, любов і трохи солі»?

• Біографічна історія життя, яка передає всі труднощі, біль і випробування покоління «воєнної молоді».
• Художньо обрамлені й літературно доповнені реальні історії із життя бабусі авторки Софії Мокій, але зі збереженням суті — життям, яким воно є насправді.
• Крізь призму звичних буденних справ, в яких читачі впізнають історію і своїх рідних, книжка відкриває справжнє життя середини, кінця XX й початку XXI століття — Друга світова війна, економічні кризи, політичні гоніння та репресії, крах Радянського Союзу і життя у вільній країні.

Про авторку:

Софія Мокій — письменниця, артлекторка. Народилася і виросла в Яремчі, сьогодні живе в Києві. Писала «щось» усе життя і нарешті це «щось» перетворилося на книжку. «Жизнєнні історії. Про буденне, любов і трохи солі» — письменницький дебют авторки.